зараз і без світла і без тепла. Правильно, моя.

Зараз ходжу з кутка в куток і топаю ногами, бо нічого з цим не можу зробити.

Всім гарних вихідних.

Робота🥲 дуже багато всього і мене не вистачає. Та і особливо говорити нічого.

Рік чекала на 10 жовтня щоб це написати

І так, ось це все не новина, багато в цьому живе, але блядь… чому саме наші діти? Чому знов ми?

Ти пропускаєш це все через себе і розумієш що в них забрали дитинство. Вони вже звикли роками не бачити рідних, покинути дім, сімʼю, друзів, ВСЕ і поїхати. Я ледь не плакала коли учень сказав що знає що таке Мак в Харкові, він його не «застав». Так собі причина для сліз, але якщо задуматись..

Тепер вже увалило десь в мене. І я ніяк не осягну чому це продовжується? Вони розʼєбали все що могли. Чи все ж вирішили і місцевих для приколу по кошмарити.

А накрило мене через це все, бо більшість моїх учнів або живуть в прикордонних областях, або переселенці. ⬇️

А потім сама ж шкодую, бо пожертвувала своїм спокоєм.

Висновок такий: забити все ж таки хуй і обрати себе. Як вони це роблять коли сунуть свого носа і ображають словами, так я і у відповідь. Тільки не словами, а тишею. І все.

Не те що я. І тоді чому не пишу, не дзвоню, не хочу приїхати. Бо почнеться одне і теж. В них тільки два питання що на лічном і коли я одумаюсь і знайду роботу. Бо як це мене ніхто ні їбе ні на лічном ні на роботі.

З матірʼю зараз мінімізувала спілкування, бо ще чомусь мені її і шкода. ⬇️

кудись їхати і щоб в мене був головний якийсь недоумок який буде говорити мені що я лайно. Люба родино, для цього в мене є ви. Просто блядь відчепіться і дайте жити. Я сама плачу за своє життя і від вас нічого не хочу. То яка вас в біса різниця? Але як же не встануть пораду, бо вони ж життя прожили⬇️

Останнє що мене «тригернуло», чергове ТАК А ЩО ТИ ЗНАЙШЛА РОБОТУ/ПІДРОБІТОК? Блядь а я що зараз роблю? Саме моє звільнення відкрило скриньку пандори. Тотальне не сприйняття того що репетитор теж робота і я бляць працюю. Важко. Просто вдома. Але ні, треба обовʼязково трудова⬇️

Єдине що воно в мені досі сидить. Блокування бабусі полегшило життя, а блокування і обірвання звʼязків з матірʼю я ще не уявляю. Не дуже і хочу. Бо це ще можна врятувати і щоб було обом норм. Тільки от треба щоб мене почули. Раз і назавжди, не так як зараз, ок ок, а через пів місяці знов за своє.⬇️

Коли кажеш що цей вчинок/слова тобі не приємні - ок, добре, а потім знову якась фігня. А потім ой тобі нічого сказати не можна.

Так, бо момент втрачено. Давним давно, коли мені була потрібна матір її не було, я стала «їжаком». А тепер коли хтось згадав за мене, мені вже не дуже і треба⬇️