The Alpha Centauri
banner
theacentauri.bsky.social
The Alpha Centauri
@theacentauri.bsky.social
630 followers 4 following 1.5K posts
Говоримо та показуємо космос // A bunch of folks who love to talk about space (UA/sometimes EN) Підтримай армію: https://savelife.in.ua/donate
Posts Media Videos Starter Packs
Роботу опубліковано 20 жовтня 2025 року в журналі Communications Earth & Environment; над нею працювали науковці з кількох країн.

phys.org/news/2025-10...
Результати важливі й для планетології: запропонований підхід може стати інструментом перевірки можливих біогенних магнітних частинок у зразках з Марса — зокрема на тлі давньої дискусії про «магнетофосили» в марсіанському метеориті ALH84001.
У гігантських магнетофосилів зафіксували стабільний магнітний вихор — конфігурацію, чутливу до змін напруженості поля та оптимізовану для сприйняття магнітної інтенсивності. Це підкріплює гіпотезу, що такі «магнітні сенсори» допомагали давнім організмам тримати курс у відкритому океані.
Міжнародна команда вперше «побачила» внутрішню магнітну структуру цих частинок без пошкодження зразків, використавши рентгенівську візуалізацію на синхротроні Diamond (променева лінія I08-1) та метод магнітної векторної томографії.
Ці частинки — гігантські магнетофосили — трапляються в морських осадках і за розміром у 10–20 разів перевищують типові магнітні зерна, відомі у бактерій-магнетотактиків.
🧵
Давні мешканці океанів, імовірно, мали «вбудований компас»: дослідники з’ясували, що деякі організми могли орієнтуватися за магнітним полем Землі завдяки великим магнітним частинкам у своїх тканинах.
Такі місії допомагають завчасно виявити потенційні ризики та краще підготувати екіпажі до реальних космічних подорожей.

phys.org/news/2025-10...
Паралельно в екосистемі існують інші випробувальні майданчики, як-от Mars Desert Research Station в Юті, де команди з усього світу відпрацьовують протоколи для майбутніх польотів.
NASA використовує низку локацій для аналогових місій — зокрема, підводну станцію Aquarius у Флоридських Ключах у рамках місій NEEMO, а також наземні симулятори на кшталт HERA та CHAPEA.
Тут екіпаж вивчав роботу систем життєзабезпечення, вирощування рослин та виконував наукові й інженерні завдання, щоби оцінити індивідуальну й групову ефективність у режимі тривалої ізоляції.
Показовий приклад — купол HI-SEAS на схилах вулкана Мауналоа (Гаваї): лавові поля та віддаленість створюють «позаземну» сценографію, а тривале перебування команди імітує експедицію на Марс.
Їх проводять у середовищах, максимально схожих на Місяць чи Марс, аби перевірити техніку, відпрацювати процедури та зрозуміти, як поводиться екіпаж у ізоляції.
🧵
Людство завжди прагнуло досліджувати космос, але підготовка до таких місій вимагає ретельного планування й безлічі випробувань. Один із ключових інструментів — аналогові місії, що відтворюють умови польотів на Землі.
Sentinel-4 стане першою європейською місією, що надаватиме погодинні спостереження за якістю повітря, — критично важливим інструментом для моніторингу та прогнозування змін у забрудненні атмосфери над Європою.

phys.org/news/2025-10...
Ці ранні результати є попередніми, але вже демонструють справність приладу та готовність ланцюгів калібрування й обробки даних.
Ця місія забезпечує щогодинне оновлення даних про ключові атмосферні складові — зокрема діоксид азоту, діоксид сірки та озон.

Перші вимірювання, отримані 8 жовтня, зафіксували шлейф діоксиду сірки від вулкана Етна, а також розподіл озону з максимумом над Балканами та мінімумом над Балтикою.
Вони позначають важливий крок у здатності Європи моніторити якість повітря з геостаціонарної орбіти на висоті 36 000 км.

Запущений у липні 2025 року, ультрафіолетово-видимий-ближній інфрачервоний спектрометр Sentinel-4 встановлено на супутнику Meteosat Third Generation Sounder (MTG-S1).
🧵
Перші знімки з місії Sentinel-4 показали концентрації діоксиду азоту в нижній атмосфері з виразними «гарячими точками» вздовж Середземноморського узбережжя та над долиною По в Італії.
Це не вирішує всю енергетичну задачу, але робить технологію перспективною складовою майбутнього енергобалансу.

phys.org/news/2025-10...
Навіть за консервативних припущень щодо ККД та втрат під час перетворення і передачі, така мережа (навіть у найсуворішому сценарії) могла б покривати до ~3% глобального споживання електроенергії.
А якщо ще відсіяти зони з недостатньою енергетичною інфраструктурою (орієнтир — щільність населення понад ~3000 осіб/км²), лишається близько 364 станцій.

Попри це, потенціал SBSP залишається відчутним.
Далі починаються наземні обмеження: ректенни можна ставити лише на суходолі в межах приблизно ±30° широти, де геостаціонарні супутники «висять» над екватором, — це зменшує кількість до 1771.
Ключовий орбітальний параметр — кут мінімальної дистанції (MDA) 0,1°, який гарантує безпечні відстані між апаратами та відсутність взаємних завад. За такого підходу в «ідеально порожній» GEO справді вмістилося б 3600 станцій. Якщо ж врахувати вже зайняті слоти, максимум скорочується до 2509.
Команда з Італії та Німеччини оцінила, скільки енергетичних супутників реально можна розмістити на геостаціонарній орбіті (GEO), і як це обмежується інфраструктурою на поверхні. Виявилося, що за найжорсткіших умов потенціал падає з «геометричних» 3600 станцій до кількох сотень.
🧵
Сонячна енергія з космосу (SBSP) справді набирає обертів, але нове дослідження в Acta Astronautica показує: головні «вузькі місця» — на Землі, а не на орбіті.