Ще й реакція "ну так повитягуаались деякі петельки, яле. Ну викинь то й не неймовірна в'язка. Шо ото так нервувать"

А як на мене гарна й неймовірна, тільки ж похуй шо я з цього приводу думаю-відчуваю. Еге ж

Просто викинь

Знов побачила той светр й знов запалило

В моменти як мені шось (з найкращими прагненнями помогти) шось зіпсують чи зламають а потім кажуть "ну а що тепер зробити?" почала відповідати "вішатись" бо сука яке питання й знецінення мене, така й відповідь і знецінення

я погана ще й матюклива, а їх непрошена поміч то добре, ага

Намагаюсь зрозуміти чого мені ці дрібниці такі важливі. Поки додумала до моментів як на всі дні народження дарували лиш гроші "на шось потрібне", всі дитячі іграшки комусь передавались "бо ж вже виросла" й загалом відсутність в сім'ї яких сентиментальних дрібниць

Естонського сервізу риб й того вже

І постійне як підсумок від ба "ну воно вже вийшло/зіпсовану, ну шо тепер?"

Я не знаю? Плач? Всрись? Вішацся? Відчуй якісь неприємні емоції? Хоча б не роби такого ж через тиждень?

Але ні. Звісно ж ні

В цій сім'ї всі так чудово знають яка я барахольниця-збирачка (на їх думку) й ще краще шо мені треба викинути шо пиздець (оці речі й оту стару тумбу й оте теж, й все рівно що там зберігається)

А ношу я п'ять светрів й трійко джинсів. І звісно їх найбільш треба викинути