Але в більшості випадків моїх друзів - палестина (і відсутність підтримки палестини від європи наприклад) поставила їм під сумнів україну. Я думаю що там одне за одним можна що хочеш поєднати

Конкретно ця колега без поняття вона підтримувала україну раніше наче

Нестиковки для нас - це не обов’язково нестиковки для них, але так, в питаннях воно якраз і вилізає

Коротше, прірва безмежна, треба робити на це не те що я зробила (назвала її російською пропагандисткою і закрила розмову), а краще думаю питати питання, навіть дурні.

Нічиєї думки ми не змінимо впертістю та образою, а через спробу порозуміння можливо дійдемо до якоїсь людської згоди.

Мене колега запитала про приліт в будинок в тернополі (навпроти офіс моєї бабусі). А тоді сказала що не треба було ховати там солдатів.

Потім було про нато, нелегітимного, війножерську Україну і т д.

Очікуєш такого від інтернет ботів, а не колегу яку запитала як її діти.

За ланч взагалі, йду і думаю: вау мені відкриті всі опції і можливості, це місто таке велике, і довкола стільки всього.

Хоча звично ця думка мене фруструє - стільки всього, забагато всього, завелике місто, забагато опцій.

Не знаю звідкіля цей новий майндсет, але дуже йому рада.

Не знаю що мене заманило на велосипед в найхолодніший день цієї осені, але під гірку їхати було важко з незвички і я мусила пів шляху йти пішки.

Є просто таке правило guardianships - якщо вони роблять дорогі ремонти значить знають що будівля ще не буде зноситися.

Ми за цим правилом живемо. Отак і минуло моїх 2 роки у лікарні і починається 3-й!

Теж подейкують, що змінилися власники землі на якій стоїть ця лікарня, тому її існування (і наше життя в ній) подовжується. Але це плітки.

А от що точно - компанія поремонтувала всі клямки і пофарбувала усі стіни заново і взялася за дах. От це вже серйозно.

Зустріла дуже теплу дружбу у цій лікарні. Та перший краш. Та звісно чим більше знаю людей, тим більше взнаю скільки між ними драми.

Цікаво що «на виду» завжди одні й ті самі люди, тому я знаю можливо 30 людей за два роки життя тут (а нас, кажуть 130)

Я теж - довше тішитися будемо

А театр - успішний якщо тобі добре і цікаво, якщо ти на сцені з іншими і у вас є контакт, якщо хоч одна людина прийшла на вашу виставу і дивиться на вас. І це прекрасно.

Рано рефлексувати, але не можу не порівнювати театр з кіно, де все таке довге і не завжди є відчуття завершення, не завжди бачиш (чи маєш) свого глядача, часом навіть гарна команда і чудові зйомки не призводять до успішного результату і успіх якесь таке примарне явище, яке не зрозумієш.